22.02.2016

Катажина Літвін – юрист, присяжний перекладач польської мови у м. Львів, Україна

КВАЛІФІКОВАНІ ВИДИ ВБИВСТВА У СВІТЛІ ЗАКОНОДАВСТВА РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩІ (СТ. 148 § 2 І 3 КК)

Вибір теми зумовлений бажанням наблизити проблематику кримінального права Польщі. Дослідження законодавства західного сусіда дозволяє подивитись на рідне законодавство з іншої перспективи, краще зрозуміти та здійснити всебічний аналіз даної правової проблеми. Врегулювання, передбачені польським законодавством у системі кримінального права, часто невідомі українським юристам, тому становлять цікавий предмет компаративістичних досліджень. Прикладом є врегулювання кваліфікованого виду вбивства у польському законодавстві, яке впроваджено в 1997 р.

Мета реферату полягає в обговоренні, а також у започаткуванні глибших теоретичних роздумів, дискусій і полеміки на тему кваліфікованого виду вбивства в Україні і в Польщі. Невелика кількість україномовних компаративістичних публікацій, які представляють правові регламентації західних сусідів, особливо у сфері аналізованої тематики, зумовлює значну користь такого роду ретельних праць, що базуються на оригінальних джерелах.

В Україні проблематикою польського кримінального права займалася Н.Є. Маковецька. Проблематика визначення обставин обтяжуючих вбивство розглядається у працях деяких польських науковців, зокрема: Кокот Р., Дашкєвіч К., Каспжицкі Я., Палька П., Пікульскі С., Гжеськовяк А., Гоц С., Тарнавскі М., Могціор В., Лєгєгь М., Гардоцка Т., Боярські Т., Сохай Г., які приділяють значну увагу розробці проблем кримінально-правової охорони життя.

Методологічну основу становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання, з яких основними є формально-логічний, історичний і компаративістичний.

У польському законодавстві (умисне) вбивство передбачено статтею 148 – за його скоєння встановлено покарання у виді позбавлення волі не менше 8 років, 25 років позбавлення волі або довічним позбавленням волі. Новим Кримінальним кодексом від 6 червня 1997 р. (Ustawa z dnia 6 czerwca 1997 r. Kodeks karny – Dz.U. nr 88 poz. 553) впроваджено у §§ 2 і 3 ст. 148 Кримінального кодексу у такій редакції: «Вчинення вбивства з особливою жорстокістю, вбивство у зв’язку із захопленням заручника, зґвалтуванням або з розбоєм (п. 2 § 2 ст. 148 КК), з мотивів, що заслуговують на особливе засудження (п. 3 § 2 ст. 148 КК), із застосуванням вогнепальної зброї чи вибухових речовин (148 § 2 п. 3 КК), а також вбивство одним діянням більше, ніж однієї особи (п. 3 § 3 ст. 148 КК), вбивство, вчинене особою, що була засуджена за вбивство (п. 3 § 3 ст. 148 КК)». За скоєння вбивства за обтяжуючих обставин польським законодавцем було встановлено покарання у виді позбавлення волі не менш ніж на 12 років, 25 років позбавлення волі або довічного позбавлення волі. Таке визначення меж кримінально-правових санкцій (лише 4 роки різниці) майже не відображає різниці між основним і кваліфікованим видом, утрачаючи їх відмінність. Увагу привертає також аспект однакової верхньої межі покарання за обидва види вбивства (довічне позбавлення волі), яка в своїй основі становить differenta specifica кваліфікованого виду злочину. Тут треба згадати, що в українському законодавстві скоєння основного виду умисного вбивства карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років, а скоєння умисного вбивства за обтяжуючих обставин – позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України. Визначення українським законодавцем меж покарання обґрунтовує раціональність впровадження кваліфікованого виду вбивства, тому в українському праві вона не є сумнівною. Подібним чином передбачена відповідальність за вбивство за обтяжуючих обставин Кримінальним кодексом в інших пострадянських державах, а також державах Західної Європи.

Спробу впровадження санкції, яка відображає різницю між основним і кваліфікованим видом вбивства було зроблено у 2005 р., коли прийнято Закон про зміну Кримінального кодексу Польщі (Ustawa z dnia 27 lipca 2005 r. o zmianie ustawy – Kodeks karny, ustawy – Kodeks postępowania karnego i ustawy – Kodeks karny wykonawczy – Dz.U. 2005 nr 163 poz. 1363), згідно якого за скоєння вбивства за обтяжуючих обставин встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк 25 років або довічного позбавлення волі. Кримінальним кодексом Республіки Польщі (§ 2 ст. 54 КК) передбачено, що покарання у виді довічного позбавлення волі не призначається щодо особи, яка у момент скоєння злочину була неповнолітня. Адже, на основі нового положення суд, щодо особи, яка у момент скоєння злочину була неповнолітня, міг призначити виключно покарання у виді позбавлення волі на строк 25 років. Швидко стало зрозумілим, що, таким чином, суддю в деяких випадках позбавлено свободи (можливості) призначення покарання (в межах установлених у санкції цієї статті), порушуючи засади, передбачені ст. 10 і 175 ч. 1 Конституції Республіки Польщі (Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej z 2 kwietnia 1997 r. (Dz.U. z 1997 r., Nr 78. poz. 483), тобто свободи суддівського розсуду. Крім того, вищевказаний закон було прийнято з формальними вадами [2, c. 290-308].

У зв’язку з вищевказаним, рішенням Конституційного Суду Республіки Польщі (Wyrok Trybunału Konstytucyjnego z dnia 16 kwietnia 2009 r. (sygn. P 11/08) 49/4/A/2009) положення, які за скоєння вбивства за обтяжуючих обставин передбачали покарання у виді позбавлення волі на строк 25 років або довічного позбавлення волі визнані неконституційними. Адже ст. 148 § 2 і 3 втратили чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Одночасно повернено зміст ст. 148 у редакції від 1997 р.

У 2010 р. знову було внесено поправки до змісту ст. п. 3 § 2 ст. 148 (Ustawa z dnia 26 listopada 2010 r. o zmianie ustawy – Kodeks karny oraz ustawy o Policji – Dz.U. 2010 nr 240 poz. 1602) шляхом усунення кваліфікуючої ознаки у виді застосування вогнепальної зброї. Цю ознаку було критиковано через те, цей засіб не збільшує суспільної небезпеки більше ніж інші. Це породжує запитання: чому саме цей засіб заслуговує на статус встановленої законом кваліфікуючої ознаки? Вбивство із застосуванням вогнепальної зброї здійснюється, зокрема поліцейськими під час виконання ними службових обов’язків (при перевищенні меж необхідної оборони або крайньої необхідності). Також цим самим законом польський законодавець розширив коло обтяжуючих обставин, впровадивши новий кваліфікований вид умисного вбивства – вбивство державного службовця під час або у зв’язку зі здійсненням ним службових обов’язків, що полягають в охороні безпеки людей або охороні громадської безпеки або громадського порядку. Таким чином, він пішов по шляху розширення переліку обставин, що обтяжують цей злочин.

Станом на 2012 рік польським законодавством передбачено такі кваліфіковані види умисного вбивства: вчинення вбивства із особливою жорстокістю, вбивство у зв’язку із захопленням заручника, зґвалтуванням або з розбоєм (148 § 2 п. 2 КК), з мотивів, що заслуговують на особливе засудження (148 § 2 п. 3 КК), із застосуванням вибухових речовин (148 § 2 п. 3 КК), а також вбивство одним діянням більше, ніж однієї особи (148 § 3 п. 3 КК), вбивство, вчинене особою, що була засуджена за вбивство (148 § 3 п. 3 КК) та вбивство державного службовця під час або у зв’язку зі здійсненням ним службових обов’язків, що полягають в охороні безпеки людей або охороні громадської безпеки, або громадського порядку. За скоєння цього злочину передбачено покарання у виді позбавлення волі не менш ніж на 12 років, 25 років позбавлення волі або довічного позбавлення волі.

Пропозиції впровадити кваліфіковані види вбивства були предметом міркувань кодифікаційної комісії під час розробки проекту Кримінального кодексу від 1932 р, а також кодексу від 1969 р. Однак, вони були впроваджені в польське кримінальне право як novum під час прийняття нового Кримінального кодексу в 1997 р. Вже під час його редагування та опрацювання, а також після набирання чинності, вони викликали і викликають численні суперечки. У випадку вбивства із захопленням заручника, зґвалтуванням або пограбуванням, помітна відсутність координації Загальної та Особливої частини Кримінального кодексу – концепція кумулятивної сукупності злочинів ставить під сумнів раціональність створення цих кваліфікованих видів вбивства. Вбивство, скоєне з мотивів, що заслуговують на особливе засудження, належить до особливо проблемних з точки зору тлумачення та застосування. Створення такого виду стало предметом особливих досліджень не тільки юристів, але й соціологів і психологів, особливо з огляду на труднощі з інтерпретацією слів: «мотив», «мотивація», «привід». В обґрунтуванні до закону лише вказано, що така мотивація повинна вказувати на тривалість негативно оцінюваного наміру злочинця [1, с. 482]. Виникають сумніви, чи у випадку вбивства зі зґвалтуванням або розбоєм існує мотивація, яка заслуговує на особливе засудження. Можлива різна оцінка такої мотивації – страх перед відповідальністю, заздрість, помста, бажання приховати злочин. Така сама мотивація, залежно від умов, які стосуються особи злочинця, може заслуговувати на таке засудження. Тому таке положення викликає небезпеку неоднорідності судових рішень (яке стосується такого серйозного злочину) [2, с. 482]. Добір обтяжуючих ознак здійснений випадково – у змісті ст. 148 § 2 і 3 передбачено ці ознаки, які не є найнебезпечнішими. Конструкція окремих ознак, обтяжуючих вбивство, також викликає сумніви – їх перелік породжує запитання: Чому саме ці обставини заслуговують на статус встановлених законом кваліфікуючих ознак? З‘явилися також думки, що кваліфіковані види вбивства є надто казуїстичними. Нарешті постає питання недоцільності передумов щодо формулювання виду кваліфікованого вбивства взагалі і перенесення на ґрунт Польщі правових врегулювань інших країн без урахування традицій і специфіки польського права.

Використана література

  1. Daszkiewicz K., Ciężkie zabójstwa (nowe regulacje w prawie karnym), Monitor Prawniczy 1997, nr 12, s.479-483.
  2. Там само.
  3. Wróbel W. Zabłocki S. Glosa do wyroku Trybunału konstytucyjnego z dnia 16 kwietnia 2009 r. P 11/08, Palestra 2009, nr 7-8, c. 290-308.