15.08.2016
Юридична практика дуже частко стає заручником лінгвістики. Це обумовлюється недооцінкою практичною юриспруденцією її об’єктивного входження в сферу світової та локальної лінгвосфери. Пояснюється це перш за все тим, що лінгвістичні проблеми юстиції пов’язані з етнокримінологією, а тому є надзвичайно латентними.
Так, основною проблемою участі перекладача в процесі є достовірність перекладу та отриманих за допомогою перекладача доказів по справі (під час усного перекладу в процесі). Адже насправді перекладачі відіграють значно важливішу роль у процесі, ніж видається на перший погляд. Перекладачі можуть опустити частину висловлювань, які вони повинні перекладати, а можуть самі їх доповнити, про що ні судді, ні інші учасники процесу можуть і не здогадуватися. Уникненню таких ситуацій сприяє перевірка добросовісності, дієздатності, а також компетенції перекладача. Слідчі, судді, нотаріуси зобов’язані перевіряти кваліфікацію (компетенцію) перекладача, який бере участь в нотаріальному чи кримінальному провадженні, але на практиці така перевірка зводиться до формальностей.
На думку більшості російських вчених, для поліцейського та судового перекладу реально необхідна компетенція перекладача зводиться до перекладу типових документів поліцейської та нотаріальної практики (постанов, обвинувальних актів, протоколів, висновків, свідоцтв, виписок, дипломів) чи усного перекладу при стандартних слідчих діях. Переклад таких простих документів складає близько 90 %, що дає підстави зробити висновок про відсутність потреби у зміні законодавства та запровадженні інституту присяжного перекладача.
Враховуючи дану наукову позицію, в Російській Федерації перспективи впровадження інституту сертифікованих, присяжних, акредитованих та інших спеціальних перекладачів дуже малі.
На думку А.В. Винникова із завданнями, що ставляться перед поліцейськими перекладачами, в повній мірі можуть справитися діючі комерційні судово-перекладацькі організації.
Найбільш проблемними для лінгвістичної юстиції Російської Федерації є національні мови, якими володіє обмежене коло осіб, а також жаргони, тюремні та інші мови маргінальних та кримінальних соціальних груп. Такі мови називаються особливими або таємними і служать певними шифрами для своїх носіїв.
Найбільш відомою мовою таємного спілкування в Росії є «блатний жаргон «фєня». Довге життя «блатної фєні» пояснюється тим, що вона підтримує світосприйняття життя «по поняттях». Окрім «фєні», в Росії існує ще декілька спеціальних таємних мов злочинної складової соціального дна: проституток, безхатьків, наркоманів. У цих мов сильна функція захисту від сторонніх і дуже обмежений лексикон.
Такі мови існують і в межах національних мов. Так, наприклад, цигани, особливо криміналізовані, циганську мову дуже часто використовують в якості природного шифру, способу захисту від не-циган, особливо від правоохоронних органів. Для багатьох циган є характерним життя «по поняттях», однією із ознак якого є категоричне небажання допомагати владним структурам в будь-якій формі, навіть якщо мова йде про судовий переклад з метою забезпечення громадянського права підсудного – свого співвітчизника.
Умовою формування кримінального жаргону є спільний життєвий простір, можливість впізнавати «своїх», захист від сторонніх та їх обман. Такий жаргон (чи мова) загострює почуття спільності осіб, що ним володіють, робить їх соціально близькими та виражає їхню приналежність до певної спільноти. Особливі (таємні) мови характерні для груп, які протиставлять себе іншим групам, передусім правоохоронним структурам, або суспільству загалом.
Інколи тимчасово таємною може стати і професійна мова, наприклад, медична в присутності пацієнта, який не розуміє медичної термінології.
Властивостей таємної мови можуть набувати і звичайні національні мови етнічних груп при певних обставинах, наприклад, під час міграції. Добровільні та вимушені мігранти володіють незрозумілою мовою для основного населення країни, що в свою чергу, може призвести до того, що національна мова мігрантів стане певним шифром серед співвітчизників, виражаючи при цьому певний конфлікт мігрантів і влади країни їх перебування (найчастіше в області закону).
Класичним способом використання національної мови міграції при етнічній злочинності є отримання певних переваг захисту від влади шляхом зловживання правом громадян на національну мову судочинства. Затягування строків розгляду кримінальних справ часто обумовлено спробами підсудних, без належних на то підстав, оспорити компетентність перекладача чи взагалі вилучити його з процесу шляхом погроз та психологічного тиску з боку третіх осіб. Поширеними є випадки «вдаваної некомпетентності» перекладача. При таких обставинах національна мова мігрантів чи російських національних меншин служить певним захистом від правоохоронної системи.
Ще однією особливістю, характерною для сучасної Росії, можна назвати явище, при якому національний «блатний» жаргон поступово втрачає свої таємні властивості та активно входить у повсякденну мову російського суспільства. Це явище пов’язане із зниженням законослухняності всього російського соціуму, з його бажанням жити «по поняттях». Певні провладні угрупування почали формувати систему відносин з вищими прошарками злочинного світу, заставляючи основну частину населення наслідувати таких вид співпраці та орієнтуватися на нього як на зразок, оскільки тільки така орієнтація дозволить певним індивідам розраховувати на успіх в новій соціальній реальності чи вдало пристосуватися до неї. Відстежити вплив кримінальної субкультури можна через проникнення термінів «блатної» мови в повсякденне життя. Наскільки часто «блатний» жаргон використовується у повсякденній мові, настільки сильно корумпована влада протиставляється закону та офіційній моралі, утворюючи певну групу криміналізованої еліти. При цьому, частина російських науковців навіть дає позитивну оцінку такому явищу.
Таким чином, в Росії поступово встановлюється новий розквіт «блатної фєні», що відображає загальне не сприйняття суспільством законів та його прагнення до життя «по поняттях».
Стаття підготована з використанням інформації статті А.В. Винникова «Лингвистика, закон и «понятия». О лингвистических проблемах юстиции и общества»
