20.06.2016
Відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) як джерело права. Отже, положення Конвенції та правові позиції Європейського суду, що містяться в його рішеннях, слід враховувати і у кримінальному провадженні.
Так, згідно з підпунктом е пункту 3 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод (право на справедливий суд) кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право одержати безоплатну допомогу перекладача, якщо не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею.
Згідно з позиції Європейського суду зміст права на безоплатну допомогу перекладача полягає у безоплатному отриманні обвинуваченим послуг перекладача з письмового або усного перекладу всіх процесуальних документів чи заяв, які потрібні йому для розуміння того, що відбувається, і гарантують додержання інших його прав під час розгляду справи (Рішення Європейського суду «Людіке, Белькесем та Коч проти Німеччини» від 28.11.1978 року). Також відповідно до позиції Європейського суду право на допомогу перекладача особам, які не розуміють мови суду, поширюється й на процедури досудового провадження (Рішення Європейського суду «Камасінські проти Австрії» від 19.12.1989 року).
Відповідно до ч. 3 ст. 29 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача в порядку, передбаченому КПК України.
Чіткого визначення поняття «перекладач» у нормах кримінального процесуального закону не міститься. З аналізу КПК України випливає, що перекладач є іншим учасником кримінального провадження, який вільно володіє державною мовою, а також мовою учасника процесу, який потребує перекладу на мову, якою він володіє або технікою спілкування з глухими, німими та глухонімими особами, який є незацікавленим у результатах справи, що залучається до кримінального провадження уповноваженими на те особами (органами).
Сучасні процесуалісти пропонують свої критерії визначення перекладача. Так, Головинська О.П. зазначає, що перекладачем може бути повнолітня особа, яка запрошується до участі в кримінальне судочинство у випадках, передбачених кримінально-процесуальним законом, вільно володіє мовами, знання яких необхідне для перекладу. В окремих випадках вчена допускає участь у справі в якості перекладача особи з шістнадцяти років.
З позицією про те, що перекладачем може бути особа, яка досягла повноліття погоджується і Щерба С.П. Однак в окремих випадках науковець допускає участь перекладача, не молодшого шістнадцяти років, так як саме з цього віку настає кримінальна відповідальність за завідомо неправильний переклад і за розголошення даних досудового розслідування.
Кузик Т.М. ж не погоджується з позицією вищенаведених науковців щодо допустимості участі в якості перекладача особи з 16 років. На його думку, перекладачем у суді повинна бути особа, яка має відповідну освіту, кваліфікацію та склала іспит у Міністерстві юстиції України, тобто отримала сертифікат, який надає їй право на судових переклад. І тільки, якщо мова йде про використання перекладацьких послуг особи, яка володіє рідкісною мовою, за умови відсутності сертифікованого перекладача з цієї мови, до судового перекладу може бути залучений не сертифікований перекладач. При цьому, на думку науковця, така особа однозначно повинна бути повнолітньою та дієздатною.
На жаль, кримінальне процесуальне законодавство України не визначає чітких вимог, які пред’являються до перекладача. Однією із вимог, які висуває КПК України до перекладача є його компетентність. При цьому в України для визначення рівня компетентності перекладача не передбачено жодних процедур чи методик. Залишається незрозумілим, яким чином особі, яка не володіє мовою, на яку та з якої здійснюватиметься переклад, можна перевірити, чи перекладач володіє цією мовою на належному рівні.
Так, на думку Головинської О.П., компетентність перекладача означає володіння ним мовами, з яких і на які здійснюється переклад. Однак, як зазначає А. Фірсова, знання граматики обох мов недостатньо, необхідні певні знання в юриспруденції, достатній словниковий запас, дотримання точності при передачі сутності викладеного.
О. Покрещук та С. Фурса обґрунтовано акцентують увагу на тому, що перекладач у юридичному процесі обов’язково повинен володіти юридичною термінологією та мати хоча б мінімальний багаж знань у тій чи іншій галузі права.
Головинська О.П. зазначає, що перекладач не є спеціалістом у галузі права, але повинен оперувати всіма необхідними юридичними термінами, не вдаючись в сутність юридичних проблем. Перекладач не повинен роз’яснювати будь-які терміни, але зобов’язаний здійснювати їх точний перклад.
З позицією науковців, що компетентність перекладача визначається не лише знанням мови перекладу, а й володінням спеціальною термінологією, погоджується і науковець Кузик Т.М. Так, на його думку, перекладачами (сурдоперекладачами) у кримінальному судочинстві мали б бути лише особи, які сертифіковані Міністерством юстиції України та внесені до Реєстру судових перекладачів, а факт атестації таких перекладачів слугував би ознакою їх компетенції.
Так, на сьогоднішній день в Україні сформований Довідково-інформаційний реєстр перекладачів, порядок ведення якого затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 березня 2013 року № 228.
Відповідно до пункту 1.3. зазначеного Порядку Реєстр перекладачів – це веб-сторінка офіційного веб-сайту Державної міграційної служби України, що містить відомості про перекладачів, які можуть залучатися органами державної влади для надання послуг перекладу під час розгляду заяв та проведення співбесід з біженцями та іншими категоріями мігрантів, під час їх затримання, забезпечення надання їм правової допомоги, розгляду адміністративними судами справ біженців та видворення з України іноземців та осіб без громадянства, здійснення досудового розслідування та розгляду судами кримінальних проваджень і справ про адміністративні правопорушення, вчинені біженцями та іншими категоріями мігрантів на території України.
Відомості про перекладачів уносяться до Реєстру перекладачів на підставі письмової згоди перекладача на внесення до Реєстру перекладачів та обробку його персональних даних, поданої безпосередньо до Державної міграційної служби України або її територіального органу чи територіального підрозділу, яка і формує Реєстр.
Проте внесення відомостей про перекладача у вищезгаданий Реєстр не у всіх випадках буде свідчити про компетентність особи перекладача, адже ця процедура не передбачає складання кваліфікаційного іспиту чи будь-якої іншої форми перевірки знань мови перекладу чи володіння спеціальною термінологією. Тому єдиним формальним підтвердженням компетентності може бути диплом перекладача, про який вносяться відомості до Реєстру.
Ще однією вимогою, яка ставиться до перекладача, є його незацікавленість у результатах справи. Таке положення не закріплене безпосередньо у КПК України, але випливає з його аналізу. Так, відповідно до ст. 68 КПК України сторона кримінального провадження, яка залучила перекладача, чи слідчий суддя або суд з’ясовують його стосунки з підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим, свідком. З’ясування цих обставин здійснюється з метою виключення в якості перекладача зацікавленої особи. Крім того, виходячи із змісту ч. 1 ст. 79 та ч. 1 ст. 77 КПК України перекладач не має права брати участі в кримінальному провадженні, якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї зацікавлені в результатах кримінального провадження. За наявності такої обставини він зобов’язаний заявити самовідвід. Також підставами для відводу перекладача є його участь у цьому ж кримінальному провадженні в якості заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, слідчого судді, захисника, свідка, експерта, спеціаліста (ст. 77 КПК України).
Таким чином, на підставі вищевикладеного, керуючись нормами чинного кримінального процесуального закону можна сформулювати дві вимоги до особи перекладача: компетентність та незацікавленість у результатах кримінального провадження.
Стаття підготована з використанням інформації статті Кузика Т.М. «Поняття та вимоги до особи перекладача у кримінальному процесі України».
