15.02.2016
Літвін Катажина Адамівна – юрист, присяжний перекладач польської мови, Львів – Україна
ЩОДО ДОЦІЛЬНОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ КВАЛІФІКОВАНОГО ВИДУ ВБИВСТВА ДО ПОЛЬСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА
Введення
Згідно Конституції (ст. 38) Республіка Польща забезпечує кожній людині правовий захист життя як найціннішого із благ. Особливу роль у реалізації цього принципу відіграють положення кримінального права, що встановлюють за вбивство людини заходи покарання. З метою загострення цих заходів за скоєння найбільш небезпечних умисних вбивств законодавством Радянського Союзу ще на початку ХХ століття було впроваджено кваліфікований вид вбивства. Пропозиції впровадити його до польського законодавства були предметом міркувань кодифікаційної комісії під час опрацювання проекту Кримінального кодексу Польщі в 1932 р, а потім проекту кодексу від 1969 р. Однак вони були впроваджені в польське кримінальне право як novum під час прийняття нового Кримінального кодексу Республіки Польщі[1] (ККП) аж в 1997 р.
Головною метою праці є дослідження доцільності впровадження кваліфікованих видів вбивства до польського законодавства й раціональності добору окремих обставин, що обтяжують умисне вбивство, а які є найбільш проблематичними. Предметом дослідження вважаються ті кваліфікуючі ознаки, внаслідок яких польський законодавець врегулював вбивство як кваліфіковане. Методологічну основу становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання, з яких основними є формально-логічний і компаративістичний.
У Польщі проблематика кримінальної відповідальності за умисне вбивство за обтяжуючих обставин, окремі його різновиди розглядаються у працях деяких вітчизняних науковців, зокрема: Кокот Р., Дашкєвіч К., Каспжицкі Я., Пікульскі С., Гжеськовяк А., Гоц С., Тарнавскі М., Могціор В., Лєгєгь М., Гардоцка Т., Боярські Т., Сохай Г. Під час редагування положень про кваліфікований вид вбивства, а також опрацювання експертною комісією, а потім під час опрацювання сеймом, і врешті під час vacatio legis вони викликали і дотепер викликають між польськими науковцями численні суперечки. Нову регламентацію обвинувачують у здійсненні неправильного, навіть випадкового добору обтяжуючих ознак – у передбаченні в переліку тих ознак, які найчастіше зустрічаються на практиці, але які необов‘язково є найнебезпечнішими. З‘явилися також голоси що кваліфіковані види вбивства є надто казуїстичними. Нарешті постає питання недоцільності передумов щодо формулювання виду кваліфікованого вбивства взагалі і перенесення на ґрунт Польщі правових врегулювань інших країн без урахування традицій і специфіки польського права.
Загальна характеристика польського врегулювання умисних вбивств за обтяжуючих обставин
Сучасне кримінальне законодавство України та Польщі передбачає кваліфіковані види вбивства. В українському кримінальному законодавстві про умисні вбивства за обтяжуючих обставин йдеться у ч. 2 ст. 115 Кримінального Кодексу України[2] (ККУ), що складається з 14 пунктів. У польському законодавстві злочин умисного вбивства людини передбачений статтею 148 – за його скоєння встановлено покарання у вигляді позбавлення волі не менш ніж на 8 років, 25 років позбавлення волі або довічного позбавлення волі. Натомість у § 2 і § 3 ст. 148 ККП передбачено кваліфіковані види умисного вбивства: вчинення вбивства з особливою жорстокістю, вбивство у зв’язку із захопленням заручника, зґвалтуванням або з розбоєм (148 § 2 п. 2), з мотивів, що заслуговують на особливе засудження (148 § 2 п. 3), із застосуванням вибухових речовин (148 § 2 п. 3), а також вбивство одним діянням більше ніж однієї особи (148 § 3 п. 3) вбивство, вчинене особою, що була засуджена за вбивство (148 § 3 п. 3), та вбивство державного службовця під час або у зв’язку з здійсненням ним службових обов’язків, що полягають в охороні безпеки людей або охороні громадської безпеки або громадського порядку (148 § 3 п. 3). За скоєння вбивства за обтяжуючих обставин польським законодавцем встановлено покарання у вигляді позбавлення волі не менш ніж 12 років, 25 років позбавлення волі або довічного позбавленням волі[3].
На думку автора досі залишається відкритим дискусійне питання щодо неправильного визначення меж кримінально-правових санкцій у польському врегулюванні, яке в недостатній мірі відображає різницю між основним (простим) і кваліфікованим видом вбивства (4 роки) – майже повністю втрачаючи їх відмінність. Увагу привертає також аспект однакової верхньої межі покарання за обидва види вбивства, яка в своїй основі становить differenta specifica злочину за обтяжуючих обставин. У зв‘язку з вищевказаним обґрунтованість створення кваліфікованого виду вбивства в польському праві є сумнівною.
Окремі вбивства за обтяжуючих обставин в законодавстві Республіки Польщі
Тлумачення та застосування положення про вбивство, що скоєне у зв’язку з захопленням заручника, зґвалтуванням або розбоєм, прямо залежить від тлумачення терміну „у зв’язку з”. Отже, сумнів породжує «у зв‘язку з захопленням заручника» – ст. 252 § ККП передбачає також злочин тримання заручників (не завжди особа, яка захоплює заручника, тримає його). Тому не цілком зрозуміло, чи вбивство, вчинене особою, яка хоч і не захопила заручника, але тримає його, також належить до умисних вбивств за обтяжуючих обставин [1, 481]. З правового положення випливає, що жертвою такого вбивства не мусить бути заручник (як це передбачає ст. 115 ч. 2. п. 3 ККУ), але також кожна інша особа, пов‘язана із захопленням заручника, тобто також зовсім випадкові особи, які стали на шляху злочинця. Не вказано також, хто суб’єктом злочину, що веде до висновку, що і вбивство будь-якою особою терориста, який захопив заручника (при перевищенні меж необхідної оборони), також могло б розглядатися як умисне вбивство за обтяжуючих обставин, передбачене цією статтею. Доцільність такого врегулювання ставиться під сумнів. Врегулювання, прийняте українським законодавством, яке передбачає вбивство «заручника», здається, є правильнішим і простішим в тлумаченні. Крім того, існує виразна непослідовність у новій регламентації, яка стосується захоплення заручника. Згідно ККП готування до злочину[4] захоплення заручника або тримання заручника карається, а готування до вбивства не є злочином. У зв‘язку з вищевказаним труднощі в тлумаченні виникають у випадку готування до вбивства у зв‘язку з захопленням заручника [1, 481].
Подібні інтерпретаційні сумніви викликає вбивство, скоєне у зв‘язку зі зґвалтуванням. Залишається відкритим дискусійне питання, як слід кваліфікувати злочин, який полягає у скоєнні вбивства, поєднаного тільки з насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (передбачений в українському законодавстві – ст. 115 ч. 2. п. 10 ККУ), наприклад, у зв‘язку з нездатністю злочинця до вагінального акту (зґвалтування).
У випадку вбивства з захопленням заручника, зґвалтуванням або розбоєм помітна також відсутність координації Загальної та Особливої частини ККП – концепція кумулятивної сукупності злочинів ставить під сумнів доцільність формулювання цих кваліфікованих видів вбивства. Адже у зв‘язку з можливістю використання кумулятивної сукупності злочинів, впровадження такого виду умисного вбивства за обтяжуючих обставин непотрібне.
Вбивство одним діянням більше, ніж однієї особи, передбачено в українському законодавстві п. 1 ч. 2 ст. 115 ККУ як «вбивство двох або більше осіб». Найбільше сумнівів у світлі польського законодавства викликає вбивство вагітної жінки. Польське кримінальне право не відносить вбивства вагітної жінки до групи умисних вбивств за обтяжуючих обставин. Судочинство показує, що вбивство вагітної жінки розглядається як кумулятивна сукупність положень ст. 148 § 1 ККП (основний вид вбивства) та ст. 153 § 1 ККП (спричинення припинення вагітності)[5], або, якщо зачата дитина набула здатність до самостійного життя поза організмом вагітної жінки – ст. 153 § 2 ККП. Подібним чином пропонує розглядати такий вчинок Ґ. Рейтан, мотивуючи, що, якщо безпосереднім або посереднім наміром злочинця була смерть не тільки жінки, але і вбивство зачатої дитини, то він скривдив два інтереси, які знаходяться під охороною права[6]. Однак, практикуючі юристи наголошують, що, якщо Кримінальний кодекс Польщі не відокремлює вбивство вагітної жінки як окремий вид умисного вбивства за обтяжуючих обставин, це означає, що злочинець несе відповідальність виключно за основний вид вбивства[7]. Деякі суди розглядають вбивство завідомо вагітної жінки як вид умисного вбивства за обтяжуючих обставин зі ст. 148 § 2 п. 3 ККП (скоєне з мотивів, які заслуговують на особливе засудження, яким було припинення вагітності)[8]. На думку Р. Кокота, беззаперечним є факт, що на ґрунті польського права не можна розглядати вбивство вагітної жінки як вбивство одним діянням більше, ніж однієї особи [2, 222], яке є кваліфікованим видом вбивства згідно зі ст. 148 § 3 ККП. Така кваліфікація вимагає виконання умов, передбачених для злочину вбивства, предметом якого є «життя людини», яке, згідно з доктриною, починається від моменту початку пологових болів [5, 217][9]. Тому А. Цоль розглядає вбивство вагітної жінки як умисне вбивство за обтяжуючих обставин згідно зі ст. 148 § 3 ККП (вбивство більше, ніж однієї особи), але лише від моменту початку пологів[10].
Висновок
Підбиваючи підсумок роботи, варто зазначити, що в ній представлена лише невелика частина знань і матеріалів про кваліфіковані види вбивства, що передбачені польським законодавством. Тим не менш з особливою увагою були розглянуті найбільш важливі проблемні питання тлумачення і застосовування нового польського врегулювання. Загальна оцінка положень, прийнятих польським законодавством, є негативною як у сфері добору кваліфікуючих ознак, так і передбачених санкцій за скоєння кваліфікованого виду вбивства. Варто згадати, що в наступні роки законодавець змінював зміст ст. 148 § 2 i § 3, а через запровадження чергового нового кваліфікованого виду умисного вбивства пішов по шляху розширення переліку обставин, що обтяжують цей злочин. Однак, як випливає з досвіду інших держав, перелік встановлених законом ознак, кваліфікуючих вбивство, має необмежений характер, оскільки під час законодавчого процесу неможливо передбачити всі ситуації, які впливають на обтяження вбивства. Вищевказане веде до висновку, що перелік таких обставин ніколи не буде повним. Також, з огляду на невірно встановлену межу кримінальної відповідальності, врегулювання умисного вбивства за обтяжуючих обставин в вищевказаним способом у польському законодавстві здається недоцільним.
Список джерел та літератури:
- Daszkiewicz K. Ciężkie zabójstwa (nowe regulacje w prawie karnym) // Monitor Prawniczy. – 1997 – № 12 – s.479-483.
- Kokot R. Zabójstwo kwalifikowane. – W., 2001. – 287 s.
- Tarnawski M. Zabójstwa w ujęciu projektu kodeksu karnego z 1993 roku // Ruch Prawniczy, Ekonomiczny i Socjologiczny. – 1994 – № 1 – s. 13-26.
- Ustawa z dnia 6 czerwca 1997 r. Kodeks karny (U. nr 88 poz. 553).
- Kodeks karny, Część szczególna t. 2./ pod red. Zolla A. – K.,1999 – 1120 s.
- Кримінальний кодекс України (ВВР 2001, N 25-26, ст.131).
[1] Ustawa z dnia 6 czerwca 1997 r. Kodeks karny (Dz.U. nr 88 poz. 553)
[2] Кримінальний кодекс України (ВВР 2001, N 25-26, ст.131).
[3] Тут треба згадати, що в українському законодавстві скоєння основного виду умисного вбивства карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років, а скоєння умисного вбивства за обтяжуючих обставин – позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої статті 115. Подібним чином передбачена відповідальність за вбивство за обтяжуючих обставин Кримінальним кодексом в інших пострадянських державах, а також державах Європейського Союзу.
[4] Згідно з Кримінальним кодексом Республіки Польща (ст. 16 § 1 i 2) готування до злочину відбувається тільки тоді, коли злочинець з метою здійснення забороненого діяння виконує дії, які повинні створити умови для виконання діяння з безпосереднім наміром його скоєння, особливо якщо з цією метою входить в домовленість з іншою особою, отримує або пристосовує засоби, збирає інформацію або підготовляє план дій. Готування до злочину карається тільки тоді, коли цього вимагає закон. Готування до вбивства не карається.
[5] Див: Postanowienie Sądu Najwyższego z dnia 9 kwietnia 2008 r. V KK 301/07 (LEX nr 398555).
[6] Див: G. Rejtan, Kodeks karny, Część ogólna. Komentarz. Warszawa 1999, s. 519.
[7] Див: Postanowienie Sądu Najwyższego z dnia 9 kwietnia 2008 r. V KK 301/07 (LEX nr 398555).
[8] Див: Wyrok Sądu Najwyższego z dnia 7 lutego 2006 r. WA 37/05 (OSNwSK 2006/1/288).
[9] Варто звернути увагу, що в штаті Нью-Йорк вбивством вважається діяння, яке призводить до смерті людини або ненародженої дитини, якою жінка вагітна більше двадцяти чотирьох тижнів в під час скоєння злочину.
[10] З таким поглядом полемізує К. Дашкєвіч, яка стверджує, що «людиною» потрібно вважати не тільки немовля під час пологів, але й «людину, здатну до самостійного життя поза організмом матері», незважаючи на те, що пологи ще не почалися [2, 222). Базуючись на вищевказаному твердженні, приходимо до висновку, що вбивство вагітної жінки, в той час, коли плід при правильному ході подій мав шанс вижити поза організмом матері, повинно однак вважатися вбивством більше, ніж однієї особи.
